Одного разу видатний австрійський письменник Стефан Цвейг поскаржився, що в школах чомусь переважно вивчають дати та події великих воєн і битв, замість того щоб у першу чергу приділяти увагу історії великих винаходів та відкриттів людства. Тобто тих досягнень людського розуму, які значно поліпшили життя людей у всьому світі: електрики, телеграфа, двигуна внутрішнього згоряння, ліків тощо.
Парадокс, відзначений Стефаном Цвейгом, полягає в тому, що людство набагато краще обізнане з біографіями великих завойовників і навіть серійних убивць, ніж з історією геніальних винаходів і їхніх авторів, які кардинально змінили наше життя на краще. Це явище не випадкове й пояснюється сукупністю психологічних особливостей нашого сприйняття, редакційною політикою засобів масової інформації та цілями шкільної освіти.
Еволюція і психологія: чому наш мозок “любить” погане.
Однією з ключових причин є так званий “негативний ухил” (negativity bias) — психологічний феномен, за якого події негативного характеру справляють на нас сильніший вплив, ніж позитивні. Цьому є кілька пояснень:
Еволюційний механізм виживання.
Для наших предків було значно важливіше запам’ятати, де ховається хижак чи які ягоди отруйні, ніж місце з найсмачнішими плодами. Пам’ять про небезпеки безпосередньо впливала на виживання, тому мозок еволюційно налаштований приділяти більше уваги загрозам.
Сила емоцій.
Негативні події, такі як війни, злочини й катастрофи, викликають сильні емоції — страх, гнів, скорботу. Емоційно забарвлена інформація обробляється мозком інакше й закріплюється в пам’яті значно міцніше, ніж нейтральні чи навіть позитивні факти. У процесі запам’ятовування таких подій активну участь бере мигдалеподібне тіло, яке відповідає за емоції, що робить спогади особливо стійкими.
Ефект шоку й драми.
Історії великих завойовників і злочинців сповнені драматизму, конфліктів і трагедій. Вони є готовими сюжетами, що захоплюють уяву й легко перетворюються на розповідь. Історії ж винаходів часто позбавлені цієї зовнішньої драматургії й вимагають глибшого занурення у технічні та наукові деталі.
Шкільна освіта.
Виховання громадянина, а не інженера. Шкільні курси історії, як правило, не ставлять за головну мету детальне вивчення історії науки й техніки. Їхні завдання ширші й часто ідеологічно забарвлені. Згідно з державними освітніми стандартами, викладання історії спрямоване на:
— Формування національної ідентичності та патріотизму.
Історія подається як шлях становлення держави. У цьому контексті ключовими постатями стають правителі, полководці й революціонери — ті, хто створював і захищав країну, змінював її кордони та політичний устрій. Війни й великі політичні потрясіння розглядаються як поворотні моменти в долі нації.
— Виховання громадянськості.
Вивчення політичної історії, революцій і соціальних конфліктів покликане пояснити учням принципи устрою сучасного суспільства, їхні права й обов’язки.
— Структурування оповіді.
Історія держав і війн має чітку хронологію з датами, битвами й договорами. Таку структуру простіше викладати та засвоювати у межах шкільної програми. Натомість історія відкриттів і винаходів більш розсіяна, часто інтернаціональна й не завжди вписується у суворі хронологічні рамки правління того чи іншого монарха.
Таким чином, шкільний підручник історії формує каркас знань, у якому головними дійовими особами є політики й воєначальники, адже саме їхні дії безпосередньо пов’язуються з долею держави.
Медіа й масова культура.
Попит на “смажене” й “жахливе”. Засоби масової інформації та популярна культура відіграють величезну роль у формуванні наших знань про світ, і тут “великі лиходії” також виявляються у виграшному становищі порівняно з “великими благодійниками”.
Комерційний інтерес.
Новини й документальні фільми про злочини, катастрофи й конфлікти привертають більше уваги аудиторії. Жанр true crime (історії про реальні злочини) є одним із найпопулярніших у світі. Люди споживають такий контент, щоб пережити гострі відчуття, перебуваючи в безпеці, й спробувати зрозуміти мотиви, що штовхають інших на жахливі вчинки.
Створення яскравих образів.
Фільми, серіали й книги набагато частіше беруть за основу біографії харизматичних завойовників чи витончених злочинців. Їхні історії легше перетворити на захопливий сюжет із конфліктом, інтригою й сильними характерами. Образ ученого, що роками працює в лабораторії, з точки зору масової культури виглядає менш привабливо.
Простота оповіді.
Історія злочину чи війни має чітку структуру: мотив, дія, наслідок, добро проти зла. Історія ж наукового відкриття часто складна для розуміння неспеціаліста, потребує пояснення складних концепцій і не завжди може бути подана у вигляді простої й захопливої історії.
У підсумку ми маємо справу із замкнутим колом: наш мозок схильний звертати увагу на негатив, шкільна система фокусується на політичній історії для формування громадянської ідентичності, а медіа, відповідаючи на наш вроджений інтерес до драм і небезпек, тиражують історії про війни та злочини. Усе це призводить до прикрого, але зрозумілого результату: ім’я людини, винахід якої врятував мільйони життів, відоме одиницям, тоді як імена тих, хто ці життя віднімав, знайомі майже кожному.